Причина хибних суджень № 8
Схильність до заздрості/ревнощів
Порівнюючи себе з іншими, ми породжуємо заздрість — потужний, нещасний рушій поведінки, який, на відміну від інших вад, не дає геть ніякої насолоди.
«Заздрість — справді дурний гріх, бо це єдиний, від якого ви ніяк не змогли б дістати бодай якоїсь утіхи».— Чарлі Манґер
Манґер вважав заздрість однією з найбільш недооцінених сил у світі й однією з найбезглуздіших. Ми влаштовані так, щоб вимірювати свій добробут не в абсолютних величинах, а відносно людей довкола — сусіда, колеги, свояка. Як наслідок, людина може мати все потрібне і все одно бути нещасною через ровесника, що має трохи більше. Манґер любив вказувати на те, що це спричиняє значно більше людських конфліктів, ніж жадібність.
Повсякденний варіант — це працівник, цілком задоволений підвищенням зарплати, доки не дізнається, що колега дістав більше; відтоді те підвищення сприймається як образа. У його власному становищі нічого не змінилося; змінилося лише порівняння. Той самий механізм живить руйнівну поведінку в родинах, компаніях і навіть державах, де сторони шкодять власним інтересам, аби позбавити суперника переваги.
Особливо зневажливим до заздрості Манґера робило те, що це єдиний смертний гріх без жодної вигоди — у ненажерливості є трапеза, у хтивості є роман, а заздрість — це чисте страждання, від якого нічого не залишається. Його практична порада була проста: відмовтеся грати в цю гру; перестаньте міряти своє життя чужим і ставтеся до заздрості, як і до образи та жалю до себе, як до звички розуму, якої треба безжально уникати, бо вона отруює того, хто їй потурає, нітрохи не шкодячи її мішені.
